Виховна година

Виховна година до дня пам'яті жертв Голодомору
”Не забудемо!"

Мета. Ознайомлювати учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки; виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Обладнання. Свічка, історичні факти Голодомору, журнал «Барвінок» 11.11.2008 р., запис пісень, ілюстрації у вигляді презентації, брошури, література, план виховного заходу на дошці записаний.

План заходу

1.     Пам'ять України.

2.     Свідчення очевидців.

3.     Історичні ознаки геноциду.

4.     Сімейні хроніки.
5.     Ілюстрації у вигляді презентації.

Хід заняття

Учитель. (Горить свічка)

Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.

З давніх-давен на світі існують добро і зло, щирість і заздрість, любов і ненависть. Століттями вони супроводжували людство у своєму розвитку. Та в історії світу траплялись моменти, коли зло, заздрість і ненависть обєднувалися, оберталися трагедіями для людей. Чи не найбільшою трагедією в історії українського народу був штучний голод 1932-33 років. Влаштований тоталітарною владою, цей голод забрав життя мільйонів українців, травмував тих, хто вижив.

Розбиті життя, покалічені долі, втрачені надії... Хто скаже, яка доля спіткала згорьовану, опухлу від голоду дівчинку, як пережила мати смерть своєї сім’ї? Страшне видовище. Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії, на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, - це одне, а коли від голоду, зумисного голоду – це зовсім інше. І сталося це не в пустелі чи вічній мерзлоті, а на теренах “житниці” Європи.

Людей свідомо морили голодом. Це злочин проти людини, проти народу, проти всього людства. Проте, це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути.

Отож, це невід’ємна сторінка нашої історії, яку ми не повинні забувати…завжди маємо пам’ятати що український народ сильний духом, і його ніхто не здолає…як і в 32-33-х роках голод…

І сьогодні ми проведемо міні-конференцію присвячену Дню пам’яті Голодомору 1932-1933 років.

Учні читають вірші . (Горить свічка)

Учень 1:

На підвіконні палахтить

Скорботи полум’я священне –

То свічка пам’яті горить

За всіх безвинно убієнних.

Мій розум навіть не збагне

Страшної люті сталінізму,

Що катував своїх людей,

Це ще жахливіше фашизму!

Учень 2:

Моя бабуся, сирота,

Мені колись розповідала,

Як батька з матір’ю вона

В свої шість років поховала:

„Забрали з хати геть усе,

Зернину кожну вигрібали…

І на морозі крижанім

Водою неньку обливали.

Вона зізнатись не могла,

Де порятунок заховала –

Торбинку з житом і вівсом

Для діток в землю закопала.

Щоб доньки вижити змогли

У рік страшний голодомору,

Щоб рід нащадкам зберегли,

Щоб підвелись з колін угору.

І батька Голод переміг …

Зелених зерен дочекався,

Він їсти їх заборонив,

А сам не витримав, зірвався.

Учень 3:

Він був щасливий у ту мить,

Коли жував зерно зубами…

Але кишечник так болить –

Він розривається шматками.

Останні ласощі свої

Сльозами рясно поливає,

І на очах своїх дітей

У страшних муках помирає.”

Та залишилося дитя –

Дівча сиріткою назвали,

Учень 4:

Мою бабусю все життя

Повсюди кривдили й штурхали.

Немає рідного села,

Немає жодної хатини,

Тепер там зорані поля,

Що кормлять Голоду могили.

Моя бабуся вже пішла

За обрій сонце зустрічати,

Вона інакше не могла

Свою матусю обійняти.

Прошу, у серці запаліть

Скорботи полум’я священне

Та крізь століття пронесіть

Сльозу безвинно убієнних!

(Звучить пісня Оксана Білозір – Свіча)

(Учні читають свідчення очевидців).

Учень 5:

3има тягнулась занадто довго. В багатьох опухали ноги, набрякало обличчя, в дітей роздулись животи, повсихали ручки і ніжки. Люди падали, як мухи. Їх підбирали на підводу, вивозили на цвинтар і там хоронили — закидали землею без домовини, священика, а бувало і без рідних, бо нікого не зосталося.

Люди сподівалися тепла, весни, думали, що, може, тоді виживуть. А коли вона прийшла, то скубли все, що почало зеленіти: кропиву, пшінку, лободу. Їли все, хто що бачив...  ( Панасюк Василь Каленикович)

Учень 6:

В нашій сім’ї було троє дітей, а також тато, мама, бабуся. Щоб врятуватися від голодної смерті, батьки закопали в землю трохи зерна, але хтось його викрав. В голодний рік пішла від нас бабуся, сказавши мамі:

— Тобі треба рятувати дітей, а я вже стара, все одно треба помирати.

Скоро після того бабуся померла. А врятувала нас корова, яку мої брати, коли настала весна, пасли у своєму саду. А синочок моєї двоюрідної сестри помер.

(Кузьмін Марія Іванівна)

Учень 7:

Весною ходили на поле, де був кагат. В ньому залишилась гнила картопля, то її їли. А коли на липі з’явились бруньки, ми їх рвали, сушили і пекли млинці. Їли кропиву, вишневий цвіт. Була у нас конячка, яку тримали в сінях, боячись, щоб ніхто не викрав. (Темник Ганна Іванівна)

Учень 8:

Пекло тривала не день, не два, не тиждень. В селі зникли коти, собаки, щурі. Діти шукали равликів, жаб. Померлих хоронили у мілких ямках, через що у повітрі стояв нестерпний сморід. Назавжди у пам’яті вкарбувалась картинка.

Йдучи полем, я побачила маленького хлопчика, який лежав на землі з невеличкою торбинкою на плечі, з якої виднілися дві цибулини. А ще пам’ятаю, як жінка і її дочка пішли в сусіднє село до родичів, залишили вдома трьох синів. Коли повернулися, то живими хлопчиків не застали. Ті померли від голоду.

В нашій сім’ї помер дідусь Микола Хомич. На наших Ванжулах, де всього 50 будинків, померли від голоду 48 людей. Це ті кого я пам’ятаю.

                                               (Ванжула Ірина Матвіївна)

Вчитель (про ознаки геноциду)

Загальновідомою причиною голоду стало вилучення продуктів і майна у людей. Це та ознака, яку на собі відчули народи усіх держав,що входили до Радянського Союзу. Люди гинули з голоду не тому, що в країні бракувало продовольчих ресурсів , а тому, що держава розпорядилася ними в такий спосіб, що частина громадян втратила до них доступ. Як свідчать фахівці, що досліджували радянську економіку 30-х років, їстівних припасів у країн СРСР  було достатньо, аби прогодувати населення. Подібні методи не знімають відповідальності з людей, які ініціювали голод, і не суперечать тому, що це масове знищення штучного зразку було явним проявом геноциду.

Під час свого керування Сталін мріяв розв’язати українське «національне питання». Колективізація і розкуркулення не давали бажаного результату, а тому влада вирішила заморити українське селянство голодом.

Учень:

ІІ ознака того, що Голодомор 1932-33 років – це комплекс свідомих дій влади для винищення української нації, полягає в тому, що 22 січня 1933 року Сталін підписав постанову з Молотовим про «заборону виїзду українців за кордон», аби запобігти розголошенню фактів про страшний голод.

Учень:

ІІІ ознака геноциду полягає в тому, що радянська влада всілякими методами замовчувала правду про голодомор. Сталін боявся, аби світ був проінформованим щодо ситуації на Україні.

Учень:

Відмова від продовольчої допомоги – IV ознака геноциду з боку радянською влади.

Голод – це спроба Сталіна поставити українців на коліна, адже саме вони були найбільш вороже настроєні до влади. Сталін це усвідомлював і шалено боявся.

Парадокс коренізації 1920-х років, який  демонстрував з одного боку процес партійно-бюрократичної централізації, а з іншого — зростання кількості  національно-територіальних утворень, став суперечливим питанням для Сталіна. Він розумів, що голодом так чи інакше не знищиш увесь народ, а тому треба було людей поставити у такі умови, аби вони самі зреклися свого народу.

А тому, V ознака геноциду – «духовне опустошення» українців. Людина, в силу створених обставин, відрікалась від власної нації, адже українцем, як дали зрозуміти, бути дуже небезпечно.

Вчитель.

Отже ти вже знаєш, що 1932-1933 роках в Україні був страшний штучно створений голод, під час якого померли мільйони українців. Чого так і називають – Голодомор. Твоя родина теж, мабуть, постраждала від голоду. Розпитай батьків, бабусю з дідусем, кого з твоїх родичів забрав голодомор.

«Сімейні хроніки» - заведи зошит з такою назвою. Запиши у ньому всіх своїх родичів: живих і тих, хто помер (зазнач дати народження і смерті) – намалюй родинне дерево. Роби у зошиті нові цікаві записи про родину. Це буде твоя пам'ять, пам'ять твоєї родини. Сімейні хроніки пишуть у всьому світі.

Показ презентації про жертв голодомору.

Вчитель:

Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників. І хочеться сказати «Україна пам’ятає!Світ визнає!»

Лунає пісня «Молитва за Україну».